Навіщо батьки нас вчили ділитися, бути щедрими? Не всіх - знаю людей, котрі радше вдавляться, ніж поділяться інформацією, своїми планами чи бажаннями.
Шкода, що я до них не належу. Відкрита і проста я охоче плещу язиком. Ну справді, хіба моїм друзям не приємно бачити мою посмішку, знати, що в мене все гаразд, що щастя взагалі існує... А заздрісники нехай собі гризуть власні лікті. Висновок - ділися позитивом.
Ан ні! Не все так просто. Наврочити може кожен! Вкрасти навіть крихти щастя. Хай і не підозрюючи про це...
І знаю, що скоро забуду свої мудрі висновки. І знову наступатиму на граблі... І не втримається мій грішний язик, і буде боляче і гірко. Але, може, з часом намуляю мозолі і буде легше...
(Відкритий фінал)
